У розмові з Віктором Петровичем почув й ще одну, за його словами, надважливу рису сучасного вожака села чи округу сіл: не чекати владних повноважень, як манни з неба, а самому їх відстоювати, щоб бути повноправним старостою – хазяїном сільської громади.

– Старост не виборці обирають, нас призначають у міській раді, – пояснив Віктор Плиска. – Але ніяке офіційне призначення не забезпечить увесь перелік повноважень, потрібних для ефективного управління громадою. Їх треба відстоювати, звісно, в рамках чинного законодавства та конституційних прав людини – джерела влади в державі. Вже на початку самоврядної служби став свідком безчинств працівників газової служби: залітали в село, без дозволу господарів вривалися до їхніх приватних садиб, відкопували й відрізали газопроводи від загальної мережі чи перекривали подачу газу на прибудинковому стояку. Тобто, господарювали в приватній оселі, як у себе вдома. Мовляв, існує заборгованість за доставку газу. І їм байдуже, що господар через війну чи певну хворобу тимчасово не проживає в сільському будинку, але у газівників – інструкція. Довелося зв’язуватися з їхнім обласним керівництвом і пояснювати, що інструкції пишуться відомствами, а права людини прописані в основному, найвищому законі – Конституції незалежної України. Та й відомчі інструкції можна виконувати без порушень прав людини і приниження її гідності.

Будинок старостату буяє красою

І газівникам довелося погодитися з доводами старости села. Тепер вони спільно вирішують питання ліквідації заборгованості, зв’язуються й з тими власниками приватних господарств, які тимчасово перебувають за межами країни. За окремих навіть староста чи певний родич платять заборгованість, а між собою потім узгоджують це питання.

Порозумівся староста й з районними електриками та іншими службами. Налагодив співпрацю з Бобровицьким комунальним «Міськдобробутом». Ця служба вкрай потрібна Свидовцю. З її допомогою розчищені найстрашніші хащі, ліквідовані стихійні смітники тощо.

– Молодий парк і гарні квітники посадили власними силами, здебільшого жіночими руками, – далі пояснював староста. – За кущами української калини садової їздив у столичний дендропарк, саджанці прийнялися, регулярно їх поливаю особисто. І бур’яни, буває, кошу своєю технікою. Взагалі-то, якщо не тільки командним язиком, а й власними руками згуртовуєш людей для наведення порядку й озеленення села, тоді бажані результати неодмінно будуть.

Калина садова починає квітнути

З Віктором Петровичем прийшли подивитися на калину садову, яка за день-два розцвіте, додасть краси до буяння гарних квітів. Тут зустріли й Галину Плющ, яка ранньої весни з внучкою Єлизаветою висаджувала квіти, що тепер цвітом радують. Галина Василівна сказала старості села, що внучка незабаром знову приїде з Броварів у гості, тож висадять з нею ще кілька кущів пізніших квітів. Працьовита жінка похвалилася Віктору Петровичу ще однією радістю: син Олексій, який зараз на фронті, вирішив одружитися з дівчиною із Запоріжжя. Невістку мати побачить після офіційної реєстрації шлюбу – сину командування надасть кількаденну відпустку. Воїн Олексій Плющ у армії з 2014 року, захищав Донеччину, тепер на більш гарячих рубежах.

Староста розділив радість з матір’ю воїна, добрим словом згадав її сина Олексія. Пригадав і першу втрату для села:

– Жителі Свидовця свято бережуть пам'ять про першого загиблого воїна на четвертий день широкомасштабної війни Сергія Сизона. Він родом з Козелеччини, але тривалий час проживав у Криму, в 2014 році біженцем добрався до Свидовця, у нас одержав тимчасове житло. Призивався в АТО, без зволікань пішов на цю війну, хоч мав уже 60 років від роду. Похоронили Героя на Алеї Слави в Ніжині, але для свидовчан він назавжди залишився рідним, ми й пам’ятник йому встановили на могилі за зібрані кошти. Сергій посмертно нагороджений двома українськими орденами. І яка б урочиста подія не відбувалася в селі, обов’язково згадуємо мужнього бійця.

З неприхованою гордістю показав староста сільський фельдшерський пункт, яким завідує фельдшер Світлана Горілко. Родом вона із сусідніх Вороньків, після закінчення Ніжинського медучилища приїхала завідувати ФАПом у Свидовецьку сільраду 32 роки тому. Тут і заміж вийшла. Досвідчену, високопрофесійну фельдшерку переманювали на роботу в столичні приватні клініки, але вона залишилася вірною своїм рідним пацієнтам, на виклики до них і по десять кілометрів за день «наматує» на велосипеді. Важче взимку. І робочий день у неї ненормований, хоч одержує половину місячного окладу – в межах п’яти тисяч гривень.

Фельдшер Світлана Горілко допомагає й столичному лікарю

Ще до повномасштабного вторгнення окупантів один з благодійних фондів виділив кошти на перекриття даху, інші ремонтні роботи в приміщенні фельдшерського пункту. Багато зробили й власними руками, в тому числі й фельдшерки, але не все ще завершили. Втім, і фельдшер, і староста села пишаються тим, що саме в їхньому селі лікар із столиці Олександр Дзюба відкрив стоматологічний кабінет, оскільки саме в Свидовці одержав належну підтримку від старости села й душевних селян. За короткий термін сільський стоматологічний кабінет з власним рентгеном та іншим оснащенням став відомий на велику округу, пацієнти приїжджають з Бобровиці, Ніжина, інших навколишніх населених пунктів. Адже послуги стоматолога доступні і якісні, недаремно черга на них довга. Обслуговувати пацієнтів допомагає столичному лікарю сільський фельдшер Світлана Горілко.

У селі розповіли: коли вона певний час лікувалася у Києві, а на вихідні приїжджала додому, то люди зустрічали її з автобуса, просили медичної допомоги, і вона нікому не відмовляла.

У Свидовці «пригріли» й столичних аграрних підприємців, які заклали й далі розбудовують тепличне господарство, де вирощують до семи видів салатів. Там одержали роботу більше двадцяти селян, передусім жінок. Очолює їхню бригаду теж місцева молода завзята жінка Таміла Адамайтіс.

Староста переконаний, що не помилився, допомігши саме цим підприємцям закріпитися на свидовецькій землі, адже й сам має великий досвід роботи в аграрній галузі. Після бойової служби в Афганістані остаточно вирішив присвятити себе роботі на землі. Закінчив аграрний технікум, з дипломом агронома-організатора протягом 16 років працював у рідному колгоспі бригадиром тракторної бригади. Не розгубився, коли колгосп реформовано розвалився: став самотужки господарювати на невеличких полях розпайованих земель, допомагав селу. Тож саме йому Бобровицька міськрада запропонувала очолити старостинський округ. Досвідчений аграрник з першого дня взявся за наведення порядку в селі й створення пунктів надання побутових послуг селянам. Організував встановлення агрегата з подрібнення зерна на дерть для домашньої худоби, невеликих верстатів для обробки деревини і металевих конструкцій. Там і нові лавочки спорудили, інші предмети зручності по вулицях.

У центрі села самотужки облаштували приміщення, закупили посуд, інше приладдя для громадської їдальні, де люди влаштовують поминальні обіди: зручно й не так дорого, як їхати кудись у кафе. Доводиться старості сідати й за кермо власних автомашини і трактора: відвозити когось у лікарню, виорати й закультивувати зарослу нічию діляночку землі вздовж дороги по селу, ліквідувати десь на околиці стихійний смітник та інше. Це ще зустрічається навіть після масових суботників, коли всім селом виходили на боротьбу з дикими хащами. Останнім часом Свидовець посвітлів і погарнішав. Руйнівників природних і рукотворних вуличних прикрас значно поменшало – видно, вони поступово усвідомлюють, що їм буде, коли зруйнують щось, створене руками жителів села.

На жаль, Свидовець не обминула й давня народна приказка: у родині не без виродка. Забрів один такий із Бобровиці в Свидовець. Кажуть, він з небідної родини, має якусь юридичну освіту, але служить власним диким забаганкам. У нього одне захоплення: телефонувати в поліцію, щоб приїжджала, бо староста творить щось протизаконне. За словами Віктора Плиски, таких викликів поліції – до півсотні на рік, і жодна кляуза не підтвердилася. Але й того, хто безпідставно викликає поліцію, не притягують до відповідальності. Хоч порушення не таке вже й безневинне. Від Бобровиці до центру Свидовця – 16 кілометрів, в обидва кінці – 32 кілометри, протягом року загальний кілометраж сягає за півтори тисячі кілометрів. В поліції не вистачає пального для серйозних викликів, а на обслуговування телефонних ігор безробітного юриста вистачає?

При колишньому сталінському режимі старосту уже б разів 50 розстріляли. Всього ж подібних доносів тоді було написано три мільйони. Свидовецький кляузник, часом, не спадкоємець когось із них?

Староста села розповів, що перед початком зими він звертається до керівництва товариства «Земля і воля», щоб надали літрів сто солярки для розчищення доріг від заметів, і допомогу одержує. Приблизно стільки ж пального використовує поліція на поїздки в Свидовець, щоб задовольнити маячню здорового фізично молодика. І це у воєнний час!!! Коли народ, в тому числі дітки, по гривні збирають на допомогу воїнам!? Що твориться в нашому тилу, де один відщепенець своєю ложкою дьогтю може безкарно паскудити життя того, хто самовіддано результативно працює на громаду?

Григорій ВОЙТОК