Провести в останню земну дорогу убієнних Артема Коломійця з Ярославки і Юрія Дубіновського з Бобровиці прийшли на майдан рідні, друзі, однокласники, колеги по довоєнній роботі, побратими-фронтовики, знайомі й незнайомі земляки та просто небайдужі до чужого горя співвітчизники. Всі прийшли на скорботно-патетичне зібрання-реквієм, щоб взяти участь у траурному вшануванні полеглих у боях захисників Вітчизни, закарбувати їхні імена у своїй пам’яті, передати наступним поколінням.

 Доземною вдячністю зустріли бобровичани загиблих Героїв

Подяка батькам і землякам за виховання мужніх і сміливих патріотів

Виконувач обов’язків міського голови Геннадій Іванюк у своєму слові звернувся передусім до батьків Юрія та Артема, подякував їм від громади за виховання мужніх і сміливих патріотів, сказав, що імена їхніх синів-Героїв назавжди залишаться в пам’яті й історії рідного краю.

На центральному майдані багатолюдно, труни засипані живими квітами

Скорботно й доземно-вдячно схилив голову перед рідними начальник першого відділення Ніжинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Андрій В’ялий. Подякував рідним і за те, що бойову славу убієнних Артема і Юрія продовжують на фронті інші їхні сини, які неодмінно поквитаються з ворогом за кров і смерть рідних братів. Відомо й те, як самовіддано Юрій Дубіновський захищав рідну землю з 24 лютого 2022 року до дня загибелі 27 квітня 2023 року, був поранений і тричі контужений, але кожного разу після нетривалого лікування повертався на передову.

«Інакше й не могло бути, – сказала про колишнього учня директор Бобровицької школи №2 Ірина Юрченко. – Він з дитинства був такий: відповідальний і справедливий. Непоправне горе, що відважний воїн зараз літає ангелом десь у небі. Війна забирає туди кращих синів України».

У почесній варті побратими

Артем Коломієць після закінчення Бобровицького коледжу за фахом «менеджер», відслужив у армії строкову службу, й до повномасштабного вторгнення росії в Україну протягом шести років працював у столичній Державній службі з надзвичайних ситуацій, був начальником відділення. Міг залишатися на цій службі і після вторгнення окупантів, але пішов добровольцем на фронт. Загинув 28 квітня 2023 року.

Юрій Дубіновський і Артем Коломієць

У Бобровиці минулої середи відбувся третій мітинг-реквієм, коли прощалися водночас з двома убієнними воїнами-земляками. Але вперше закінчилася масова траурна церемонія оголошенням повітряної тривоги. Видно, ворог боїться не тільки помсти за убитих ним українських Героїв, а й гніву мирних жителів.

Завершення похоронної процесії відбувалося на кладовищах у селі Травкіне Бобровицької міськради і селі Ярославка Бобровицької ТГ.

Ярославка

Живий коридор розтягнувся на кілометри

Живий коридор, по якому зустрічали траурну процесію з тілом Артема Коломійця, розтягнувся з початку села і до будинку батьків Героя, загалом кілометрів на три. Крім односельців Артема, на похорон приїхали його довоєнні колеги з тринадцятого столичного загону ДСНС на чолі з начальником, полковником Віталієм Котком, представники першого відділення Ніжинського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, побратими з військової частини, де служив Артем, представники територіальної громади, працівники ТОВ «Земля і воля», де працює механізатором названий батько Федір (рідний помер 8 років тому).

Відспівували убієнного воїна в храмі рідного села

На рідному подвір’ї труна з тілом воїна перебувала кілька хвилин, звідти траурна процесія направилася в центр села, де в місцевому святому храмі відбулося відспівування новопреставленого убієнного воїна. Після цього його тіло доставили на кладовище, де похований батько і троє воїнів, двоє з яких загинули в 2014-му, а один, Валерій Присілько, піднявся на небо недавно, залишивши на землі стареньку маму, дружину і п’ятеро діток.

На похоронах Героя чужих і бездушних не було

Мати покійного Валерія Ніна Павлівна у день похорону Артема Коломійця відвідала могилу сина, додому не пішла, а на кладовищі більше години чекала на траурну процесію убієнного земляка. Нарешті, побачивши довжелезну колону за труною Артема, гірко сплакнула, але й швидко взяла себе в руки. І чи то сама до себе, чи й до неба, тихо промовила, мовляв, ніякі похоронні почесті не повернуть до життя убієнних воїнів, але рідні все ж таки відчувають в глибині душі якесь полегшення від того, як багато друзів, однополчан, колег, односельців прийшли на похорон розділити з рідними героя горе непоправної втрати. Згадала, що з такими воєнно-християнськими почестями хоронили і її сина Валерія.

Траурний мітинг

Перше слово на поховальному мітингу над труною воїна Артема сказала староста села Галина Юхно, тоді ж масово заплакали всі присутні на кладовищі. І цей гіркий плач не припинявся протягом всього мітингу, на якому слово брали перший заступник Бобровицького міського голови Володимир Данішевський, командир тринадцятого загону ДСНС полковник Віталій Коток, представник першого відділу Ніжинського районного територіального центру комплектування і соціальної підтримки Олександр Шикута (став навколінці біля труни Героя), колишня класна керівниця Наталія Покормяко.

Та найбільше горе - для рідних

Представник військової частини, де служив Артем, передав матері воїна Людмилі Вікторівні державний прапор, яким була накрита труна її загиблого сина.

Григорій ВОЙТОК