|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 18:43 | 04.17.2024

Олега Дорошенко біля уцілілої контори старостату Олега Дорошенко біля уцілілої контори старостату

Під боком у дурнуватого сусіда

Село Михальчина Слобода – в постійному зведенні оперативного командування «Північ». Цей прикордонний населений пункт, який розташований всього в чотирьох кілометрах від межі зі здичавілою росією, ворожі війська обстрілюють регулярно.

Дещо менше прилітає в Бучки, які знаходяться всього в кілометрів від прикордонного стовпчика. Обидва населені пункти, разом із Городищем, Ясною Поляною та обезлюдненим Великим Гаєм, входять до Михальчино-Слобідського старостинського округу, яким керує без перебільшення мужня жінка Олена Дорошенко. Розриваючись між виконанням старостинських обов’язків та утриманням власного господарства, Олена Василівна з нетерпінням чекає вихідних, щоб зустрітись із дітками та чоловіком, котрих евакуювала з небезпечної зони – подалі від війни, наскільки це зараз можливо.

oldor

 

Прилітають навіть «Гради»

 

Села Михальчино-Слобідського старостинського округу живуть, як і до війни – розміреним сільським життям. От тільки час від часу сюди прилітає від здичавілої орди. Навіщо стріляти по мирних людях – селяни збагнути не можуть, однак більшість, хто має маленьких дітей, виїхали подалі від небезпечної зони. Чи то невимовна тутешня краса, чи прив’язаність до землі пращурів ніяк не відпускає людей, змушує залишатись до останнього.

Олені Василівні збагнути такі речі важко, але як представник влади має залишатись тут, доки є люди.

«Люди виїжджають повільно, – каже староста. – Дітей, щоправда, у нас залишилось небагато, майже всі сім’ї з дітьми, слава Богу, виїхали».

Ті діти, що не виїхали, навчаються дистанційно. Влада заборонила навчальний процес у 40-кілометровій зоні від кордону. Раніше шкільний автобус підвозив дітей на навчання до Грем’яча, зараз вже не возять. У Грем’ячі навчання зі зрозумілих причин також немає.

budmat

Допомога селянам будматеріалами для відновлення

 

З усіх сіл старостату Михальчиній Слободі від московитів дістається найбільше. Буває, що й по людських хатах попадають.

«У вересні повністю згоріло домогосподарство, загинув кінь, – пригадує Олена Дорошенко. – Жінка тоді чудом вижила, їй дуже пощастило, бо вона того дня пішла до сина в гості. А в господарство влучили снарядом з «Града». Тоді обстріл був цілий день, ми всі сиділи по погребниках».

Місцева влада разом із районною військовою адміністрацією пропонують людям варіанти виїзду та переселення. Забирають не лише людей, а й фактично все господарство – з курми та худобою. Однак охочих за ввесь час назбиралося не надто й багато.

«З Михальчиної Слободи виїхала третина населення, з Бучок – і того менше, відсотків 20, – розповідає староста. – Військова адміністрація поставила нам завдання ознайомлювати людей з небезпеками проживання у двадцятикілометровій зоні від кордону. Але на людей це мало впливає. Не поспішають залишати домівки».

d1oski

Люди розбирають дошки, які надійшли як допомога

 

Олена Дорошенко мешкає у Михальчиній Слободі, разом із її односельцями, за яких вона відповідає. А от дітей та чоловіка жінка евакуювала в Новгород-Сіверський.

«Важко, – зітхає жінка. – Тут тримаю корову, птицю, свиней – доглядаю за господарством сама».

 

Прожив день і добре

 

Своїх дітей 8 та 13 років, як і чоловіка, котрий влаштувався на роботу в комунгосп, Олена Василівна бачить не так часто, як хотілося б. А що поробиш? Війна! А на війні треба думати не лише про себе, а й про людей, що залишились поруч із тобою.

Тож завдяки старості, міській владі, військовим та адміністрації в селах старостату, як не складно, але вистачає всього: працюють магазини, раз на тиждень приїздить пересувне відділення Укрпошти, привозять хліб, продукти першої необхідності та пенсію. І, звісно, до людей надходить вітчизняна періодика, бо зі світлом тут постійні проблеми, як і з українськими радіо та телеканалами.

«Діловоди у нас також працюють у штатному режимі – в Бучках і Михальчиній Слободі, – каже Олена Дорошенко. – Робимо всю документацію, як і до війни. Корів люди також не збувають, молоковоз до нас приїздить регулярно».

moloko

Одна з небагатьох незручностей для тутешніх людей – відсутність регулярного транспортного сполучення з Новгородом-Сіверським. Військові заборонили рух автобусів цим маршрутом. Але дістатись «великої землі» можна власним транспортом.

Попри обстріли, життя тут не зупиняється. Людина, як відомо, звикає до всього, от тільки життя тут плине не так, як на мирній території – наперед ніхто нічого не планує: прожив день – і добре.

 

Росіяни ходили по хатах вже зі списками

 

Російських окупантів тут побачили першого ж дня, зранку 24 лютого. Близько 70 одиниць різної військової техніки – БТРи, танки, заправники – зупинились на в’їзді в Михальчину Слободу. Очевидці розповідають, що стояли вони так добу, а потім поїхали. Люди припускають, що росіяни просто заблукали. Але потім з’являлись в селі періодично у складі 10-12 одиниць легкої техніки.

«Ці були постійно, місяць тут терлись, – пригадує староста Михальчино-Слобідського старостинського округу. – Перевіряли кожне домогосподарство, в кожну хату заходили. Шукали учасників АТО та прикордонників. По хатах вже ходили з готовими списками – хтось їм здав людей. І мене як старосту теж шукали. А я за дітей – і в ліс.

Чоловіка вдома тоді не було, він працював у Грем’ячі в охороні, на фермі. Коли заходили на ферму в Грем’ячі, то він не ховався, а виходив до них».

Голова Новгород-Сіверської громади Людмила Ткаченко хвалить і старосту, і її чоловіка.

«Гарного вона собі чоловіка обрала, – каже міський голова. – Працьовитий і старанний, ми ним дуже задоволені».

Роботу старост у прикордонних старостатах Людмила Миколаївна цінує високо, бо не кожен зможе так. Тривалий час у міській раді не могли знайти заміну старості з Грем’яча – Ганна Гавриліна досі відходить після російського полону. До моменту, доки не знайшли їй заміну, Олена Дорошенко працювала старостою ще й у Грем’яцькому старостаті.

Пригадує, як росіяни грабували сільські хати.

«Коли заходили у  Михальчину Слободу, то зривали замки в хатах, шукали нацистів. Позабирали в людей мопеди, інструменти: зварювальні апарати, дрелі, болгарки, сокири», – каже вона.

«А гуманітарку росіяни завозили?» – перепитую в старости.

«До нас – ні, а в Грем’яч завозили», – відповідає Олена Дорошенко.

«Як люди ставились?» – уточнюю.

«Як ставились? Брали!».

 

Накинули мішок на голову і вивезли

 

Голова Новгород-Сіверської громади Людмила Ткаченко пригадує момент, коли росіяни викрали з Грем’яча її підлеглу Ганну Гавриліну.

«Вперше, коли вони привезли гуманітарку, то був тентований КаМаЗ, який росіяни свідомо покинули посеред села. Мені подзвонила працівниця ферми, я попросила не підходити до техніки. Староста тоді всіх розігнала. Але знайшлись ті, хто подивився, і всередині, як виявилось, були продукти, – каже Людмила Ткаченко. – Росіяни, очевидно, хотіли, щоб люди розібрали гуманітарку, тобто спочатку вони її не роздавали. А потім вони зрозуміли, що це не працює, і заїхали в центр села, щоб роздати людям. Але ж людей перед тим треба зібрати».

Через деякий час Ганна Гавриліна знову зателефонувала міській голові і повідомила, що в центрі села якесь зібрання людей.

«Вона живе на окраїні, тому пішла подивитися, що там робиться. Я її попросила, щоб, якщо будуть роздавати гуманітарку, то наказала людям не брати її від росіян, бо свого всього вистачає. Після того зв'язок із нею обірвався... – каже голова громади. – Пізніше мені люди з села передзвонили і сказали, що старосту забрали. Накинули на голову мішок, закинули в БТР і вивезли – за те, що вона закликала людей не брати гуманітарку».

 

Поміняли Україну на немазаний капусняк

 

«І ніхто з людей не заступився! Ні один чоловік. Розказували, що за ту гуманітарку навіть билися між собою», – додає староста Михальчино-Слобідського старостинського округу Олена Дорошенко. – Очевидці розповідають, що людей тоді було достатньо, і старосту можна було захистити. Вона поводилась дуже достойно».

Людмила Ткаченко розповідає, що це була друга зустріч Ганни Михайлівни з російськими військовими.

«Вперше вони їй зателефонували з телефону жіночки, яку впіймали на вулиці. Пригрозили, що якщо не прийде до них на зустріч, то вони розстріляють все село. Я просила її не їхати, а відповідь була така: «Я не можу не поїхати, бо розстріляють все село», – пригадує Людмила Ткаченко.

hub

У прикордонному старостаті - своєрідний гуманітатрний хаб

 

Отож виходить так, що Ганну Гавриліну викрали на очах у її односельців, які замість того, щоб вступитись за свою старосту, вигрібали російську гуманітарку.

«А яка гуманітарка? – обурюється Олена Дорошенко. – Щі в трилітрових банках. Капусняк немазаний. І сказати, що люди були аж такі голодні, щоб брати ту смердючу капусту в банках, не можна. Це були перші дні війни, в селі вистачало продуктів, до того ж кожен день «Новгород-Сіверські аграрні інвестиції» роздавали молока по 5-6 тонн, а наші з громади регулярно об’їзними дорогами хліб доправляли. Ми людям і пенсію доставляли. Чесно сказати, по прикордонню в нас таке було тільки в Грем’ячі, щоб отак брали гуманітарку, – продовжує Олена Василівна. – Навіть коли до нас в Михальчину Слободу приїжджали, то люди поставились до цього негативно. Росіяни тоді сказали: «Ми б вам і сьогодні привезли гуманітарку, але у вас є таке село – Грем’яч – їм скільки не вези, то все мало».

Тож і виходить так, що грем’ячани виміняли свою старосту на немазаний капусняк. Не всі, але таких було чимало, і зараз вони живуть як ні в чому не бувало. Спецслужби, щоправда, одного колаборанта вивезли, але до кінця так і не з’ясували, хто збирав людей. Той, якого взяли, раніше мешкав в росії, у Грем’ячі жив крайні п’ять років. Взяли його, як кажуть, з доказовою базою: впіймався на переписці з росіянами, здавав розташування наших військових. Якби не це, то так і жив би собі спокійно далі й не бачив би нічого крамольного в гуманітарній допомозі від тих, хто приніс на цю землю війну та гуманітарну катастрофу.

 

Віталій НАЗАРЕНКО, фото Олени Дорошенко

Схожі матеріали (за тегом)