|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 22:22 | 02.06.2023

Будинок після обстрілів Будинок після обстрілів

Не можна жити на догмах ненависті й зла, породжених несправедливістю

Не вперше цитую слова Ліни Костенко: «Не в тому жах, що тепер жити важко, а в тому, що образливо». Мудрість від мудрої, світом визнаної української поетеси знову згадалася при зустрічі з кількома жительками Нового Бикова. Вони гідно пережили місячну окупацію, варварські руйнування їхніх помешкань, встигли вже дещо відремонтувати, побут налаштувати, але вже на початку розмови відчувалося, що на душі в них щось млоїло, а потім і на поверхню вихлюпнуло невдоволеннями.

wemans

Їм не настільки важко, як образливо так жити

 

– Наш двоповерховий будинок постраждав від обстрілу, дах пошкодило, вікна розбиті, – розповіла Антоніна Захаренко. – Неповнолітню доцю прихистила в батьків, а сама оселилася в сестри, що живе у сусідньому селі Петрівка. Коли окупанти повтікали з Нового Бикова, кинулася ремонтувати квартиру. Звернулася в старостат, а там сказали, що нічим не допоможуть. Спасибі, в село заїхали волонтери з Київської області, вони вікна поставили, надали іншу ремонтну допомогу, але в квартирі ще не можна жити…

Молода жінка влаштувалася на роботу в магазин, заробляє на харчування для себе й дочки, але довести до ладу пошкоджену квартиру – грошей немає. Та більш образливим для неї є те, що ні староста села, ні посадовці з громади не поцікавилися, які в неї труднощі після окупації.

IMG 3195 1

Чужі волонтери допомогли з ремонтом

 

Поскаржились на байдужість старости до проблем потерпілих від окупації й інші жінки, що зібралися біля приміщення старостату. Згадали, що Ігор Леонідович не жив тут при окупантах, завчасно втік кудись далеко, без нього добрі люди забезпечували односельців хлібом, іншими продуктами, медикаментами. Голова ж громади Микола Дяченко залишився в Новій Басані, але на нього хтось пальцем вказав, тож окупанти тримали його під своїм наглядом – по суті, в полоні. Переживши це, на думку новобиківчан, керівник об’єднаної громади мав би найбільше пройнятися співчуттям до жителів сіл, що були в окупації, і підлеглих на це націлював – щоб і про організацію допомоги не забували для тих, хто їх у владу обрав. Виборці ж відчувають, що чужі люди, далекі європейці, більше піклуються про проблеми постраждалих від окупації, ніж свої, від яких не те що матеріальної допомоги, а й доброго слова не дочекаєшся, бо правду у вічі їм кажуть.

Від ображених на місцеву владу жінок не почув жодного нарікання на те, що хтось із них не одержав якусь велику грошову допомогу чи особливий статус на якусь солідну гуманітарку (казали, що й делікатеси завозили, але далеко не для всіх). Обурювалися жінки на несправедливість у вирішенні елементарних життєвих питань.

DSC06571 1

Холодне,  безлюдне модульне містечко

 

Недавно обласні ЗМІ поширили інформацію про заселення у модульні містечка, побудовані під Черніговом, родин, що втратили житло. Таке ж містечко ще раніше споруджене в Новому Бикові. Але через брак належної інформації про новоселів тимчасового житла по селу гуляють різні чутки, зокрема й про те, що туди вселилися й ті родини, в яких є своє житло, й ті, яким уже відремонтували пошкоджене помешкання. Розповідають місцеві жителі і про непорядки в модульному містечку, холоднечу, невпорядковану територію. Там працює й штатна прибиральниця, ще й така, що має оплачувану роботу в кількох інших бюджетних місцях, бо вона «своя» для місцевої влади, а в багатьох людей взагалі немає роботи. Та й у містечку вручили ключі не таким вже й немічним людям, що не спроможні сміття прибрати чи підлогу помити.

Про це сказала пенсіонерка Любов Супрун, яка не претендує на якесь робоче місце, а говорить про несправедливість, що, на її думку, процвітає в громаді, а владним чиновникам байдуже, що говорять їхні виборці. Намагалася жінка довідатися, як використовуються кошти, що збираються за «містове» на сільському ринку, територія якого теж потребує впорядкування, але ця інформація має «засекречену скритність».

Така поведінка представників місцевої влади й породжує ганебні суспільні хвороби: ненависть і зло один до одного. І як не дивно, великим подразником цієї суспільної хвороби виділяється… гуманітарка. Виходить, що зібрати її у Європі чи за океаном значно легше, ніж в Новому Бикові організувати справедливе її роздавання. Така недолугість є і в інших громадах, але в Бикові дражнить людей ще один фактор: немало його жителів вважають себе «приймаками» Нової Басані, де місцева влада зосереджена. Від жителів Нового Бикова почув, що вони не вважають старосту села захисником їхніх інтересів. Може, й тому, що не вони його обирали, він призначений головою громади, але пригадується, як депутати від лісових сіл Новобасанської громади (Мочалище, Рокитне, Соколівка…) боролися в сільській об’єднаній раді проти призначення «ненадійного старости». Село ж Новий Биків свого часу мало статус селища міського типу, могло претендувати на центр об’єднаної громади, а тепер окремі його жителі вважають себе «новобасанськими приймаками», і безпомічно розводять руками?

Із статусом «приймаків» не погоджується голова Новобасанської територіальної громади Микола Дяченко, наводить і такий приклад: розпочали будівництво каркасних будинків на місцях зруйнованих – то більшість з них буде зведено на території Старого і Нового Бикова. Нагадав і про модульне містечко в Новому Бикові. А в Новій Басані здебільшого люди самотужки ремонтують помешкання, об’єднана сільська рада надає допомогу будівельними матеріалами, переважно благодійними.

По багатьох новобасанських зруйнованих садибах це є, згадують і участь в такій допомозі голови громади Миколи Дяченка. Але чому жителі Нового Бикова, буває, чують від представників старостату й сільської ради, що нічим не можуть допомогти, хоч вибірковим допомагають, навіть багатим дачникам із Києва? І в цьому винна несправедливість? Але хто повинен з нею боротися? Столичні лідери чи зарубіжні друзі-партнери? Чи місцеві депутати?

Останнє риторичне запитання може стати й реальним, якби цю боротьбу від обранців вимагали виборці, а не повторювали як заклинання: народ боїться відкрито вступати в конфлікти з місцевою владою, вимагати від її представників виконання тих обов’язків, які вони взяли на себе перед виборами. А без належного контролю за обранцями, нагадування їм, з якою метою йшли в депутати, вони теж деградують. Пошлюся на один приклад місцевого значення.

У газеті «Чернігівщина» від 18 червня 2021 року була публікація про невеличкий вчительський колектив та батьків учнів, які не побоялися вступити в боротьбу з вищими освітянськими чиновниками Новобасанської громади, щоб не закривали Білоцерківську школу, в якій навчалися 25 учнів. На «передовій» цього освітянського «фронту» були депутати об’єднаної сільської ради від Білоцерківців директор школи Віра Журибеда і вчителька української мови та літератури Вікторія Самборин – найбільш авторитетні жительки села. Вони входили до «бойової» депутатської меншості, які чинили опір прийняттю недолугих чи «відкатних» рішень. І тут спрацювала, певно, мудрість 16-го американського президента Авраама Лінкольна: «Я перемагаю своїх ворогів тим, що перетворюю їх на своїх друзів». Лідери новобасанської більшості зуміли перетворити бойову депутатку від меншості Вікторію Самборин на «свою», призначивши її на посаду секретаря сільради – другу особу в керівництві об’єднаної сільради. Звісно, у президента великої країни і секретаря сільради статуси не співмірні, але цілком влучна для обох випадків процитована мудрість.

Американський президент перетворював ворогів на друзів для державних справ, передусім для завершення найбільш кривавої в історії США Громадянської війни та підтримки його прокламації стосовно прийняття 13-ї поправки до Конституції (1865 р.), яка повністю скасувала рабство у США, яке заважало розвитку країни. Цей крок оцінили провідні країни світу, і жодна з них не підтримала штати, що повстали проти скасування рабства. Вдруге обраний президентом у 1864 році, Лінкольн пішов далі на шляху розвитку демократії: добився надання виборчих прав колишнім афроамериканським рабам, за що його в квітні 1865 року смертельно поранив у театрі противник таких реформ. Але Авраам Лінкольн встиг завершити Громадянську війну, його довічно вписали в історію як визволителя рабів, будівничого першої трансконтинентальної залізниці та системи інфраструктури, засновника нової банківської системи й аграрної економіки. Його крилатою догмою й досі живе США: «Уряд, створений народом, з народу і для народу». Президент сам дотримувався суворих моральних принципів, і від членів своєї команди цього вимагав.

У Новобасанській об’єднаній сільській раді навряд чи вивчали науку й здобутки 16-го президента США, довічно названого національним героєм, котрий визначив історичний розвиток країни, але однією його мудрістю таки скористалися – правда, явно не з тією метою, з якою Лінкольн перетворював своїх ворогів у друзів. У новобасанській історії інша мета: зміцнення депутатської більшості й послаблення меншості заради безконтрольного управління громадою та її казною. Не послуговуються в місцевому самоврядуванні (і не тільки в новобасанському) чи не найважливішим вченням найбільш інтелектуального президента США: «Влада, створена народом, з народу і для народу». Тож і в Новому Бикові прикро було чути від жінок, які й бойову депутатку-освітянку з Білоцерківців «стригонули» з депутатською більшістю під один гребінець, звинувачуючи в тому, що й вона швидко забула про важливі моральні цінності, різко відступила й від боротьби проти закриття рідної школи, проти голосування за деякі кадрові призначення та інші колись принципові для неї питання.

Назвали новобиківські жінки ще двох депутаток – колишніх вчительок, що теж швидко перетворилися в бюрократичних чиновниць місцевого самоврядування. Що ж виходить: якщо й на недавно авторитетних освітян падає тінь несправедливості, то що тоді думати про інших?

Не чутно було їхніх голосів за збереження в Новому Бикові міжшкільного учбового комбінату, потрібного передусім для сільських дітей з незаможних родин. Промовчали депутати від народної освіти, коли керівництво громади, нібито з поради народного депутата Бориса Приходька, їздили в Козелець «для розвідки» стосовно можливостей об’єднати первинну медицину Новобасанської громади з Козелецькою первинкою. Як люди з Нового Бикова, Білоцерківців, Веприка добиратимуться в Козелець – депутатам з народу і для народу, видно, наплювати, у них на першому місці політичні чвари й інтриги. Навіть обласний керівник медицини осмикнув новобасанських «розвідників», щоб не «маялися дуркою». Після цього без резонансу притихла ініціатива недавно призначеного самоврядного чиновника стосовно об’єднання новобасанської первинної медицини із згурівською Київської області, бо в цьому є інтерес чиновника. А мудра владна формула «з народу для народу», виходить, дуже застаріла.

Недавно в Бобровицю приїздила делегація з Носівки, щоб вивчити можливості об’єднання первинної медицини двох сусідніх громад і зберегти для своїх жителів функціонування обох колишніх районних лікарень, бо поодинці котрусь можуть закрити через недостатню кількість пацієнтів. До речі, у Бобровиці й Носівці є різні політичні сили, але над ними домінує здоровий глузд, коли мова йде про охорону здоров’я людей. Та й сполучення між Бобровицею і Носівкою для простолюдних пацієнтів не створюватиме труднощів. І жителям Новобасанської громади добиратися в Бобровицю значно простіше, ніж у Козелець чи чужу для області Згурівку.

Невже це треба пояснювати місцевим депутатам, закликати їх до боротьби з несправедливістю, що розпалює в народу ненависть і зло? Хоч для цього потрібно не так уже й багато: дотримуватись суворо моральних принципів, які головними були в житті і роботі згаданого Авраама Лінкольна. Дотримуючись цих принципів, він зберіг країну від розвалу на окремі штати, дав поштовх розвитку нині першої в світі економіки, запровадив демократію, поставив громадян на один рівень гідності й можливості забезпечувати себе й родину, запровадив головні закони боротьби народу за свої права. У нашому ж самоврядуванні обранці не здатні справедливо розділити благодійні товари, викорінити перевагу «для своїх», правильно використати допомогу тимчасовим житлом, найти добре слово для односельців. Потім дивуємося, коли оте, що млоїть на душі, вибухає злом і ненавистю один до одного. Й не хочемо усвідомити народну мудрість: «Заздрість, дріб’язкова підлість, а найбільше глупота налягають на людину сильніше за злидні». І забувається одна з головних моральних цінностей: «Добра людина не та, яка вміє робити добро, а та, що не вміє робити зла». На жаль, це в дефіциті серед наших обранців, не менший дефіцит і серед виборців. Зате в моді стало правило, що зародилося на виборчій політичній системі: «Не вкладай душу в тих, кому достатньо дати гроші»… Або посаду…

 

Григорій ВОЙТОК

Схожі матеріали (за тегом)