|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 20:19 | 02.06.2023

Сергійко на руках у Віктора Ніколюка і пікап для ЗСУ Сергійко на руках у Віктора Ніколюка і пікап для ЗСУ

Дайте дитинству дозріти в дітях, не навантажуйте їх обов’язками дорослих

Минулої п’ятниці брав участь у презентації книги «Чернігів у вогні» про героїчних оборонців нашого обласного центру, про не менш героїчних медиків, добродушних і сміливих волонтерів і організаторів благодійної допомоги. Приємно й зворушливо було бути на цій презентації, оскільки колеги з редакції обласної газети «Чернігівщина» долучили й мене до написання й видання цієї унікальної й дуже потрібної для української історії книги.

Презентація була пройнята гордістю не лише за героїчних дорослих представників української нації, а й за юних патріотів, які масово кинулися збирати кошти та іншу допомогу рідній армії. Передусім, до сліз вразило згадування на презентації 8-річного Сергія Мороза із Чернігова, котрий співаючи українські пісні в популярних локаціях міста, зібрав 261 тисячу гривень на автомобіль для розвідки ОК «Північ». У газеті «Чернігівщина» бачив фото з цим юним патріотом на руках у вдячного генерал-майора Віктора Ніколюка на фоні авто, купленого за кошти Сергійка.

Це фото постало перед очима й після презентації книги, і щиру гордість за таких патріотичних діток затьмарило почуття сорому за нас, дорослих, що перекладаємо свої святі обов’язки із забезпечення Збройних Сил України всім необхідним на плеченята дітей. Ще й при яких обставинах? Дитина знайшла спосіб заробити для армії кілька сотень тисяч гривень, а мільйони дорослих гордяться тим, як їх, біженців, гостинно приймають країни світу, годують і житлом забезпечують, розміщають навіть на круїзному лайнері. А гроші на Українську армію нехай заробляють дітки, батьки яких не зуміли вивезти їх подалі від війни?... Бо ті батьки або воюють, або працюють на вітчизняну економіку, про що є і в презентованій книзі.

Згадав і про ще ганебнішу обставину. У 2014 році Кабмін виділив для розвитку Аграрного Фонду 2 мільярди державно-народних гривень. Але замість розвитку й допомоги розвиватися українським аграрникам, голова Фонду Олександр Кирюк, під «суворим» контролем Національного Банку України, де першим заступником голови був Борис Приходько, провів «дозволені йому фінансові операції», в результаті яких гроші опинилися в «Брокбізнесбанку» Сергія Курченка, наближеного до родини Януковича, і швидко десь загадково зникли.

Високопосадового державного банкіра з роботи звільнили й навіть під варту взяли, але швидко й на волю випустили нібито під величезну заставу, а потім ще й депутатом обрали. Проте судову справу не закрили, довелося особисто брати участь у цих «історичних» засіданнях, слухати дорослі казки про «фахову» роботу першого заступника голови Нацбанку і колишнього голови Аграрного Фонду, в ході якої «законним» шляхом кудись «випарувалися» два мільярди шістдесят дев’ять мільйонів бюджетних грошей. А після того, як «обґрунтували» ці фігуранти у судових дебатах свою невинність, то їм не судові вироки треба оголошувати, а орденами нагороджувати за «фахове» проведені фокуси з державно-народними мільярдами.

На фоні викладених цих двох обставин і гадаю: що повинно бути на першому місці в нашій дорослій моралі – гордість за діток чи сором від того, що не даємо дитинству дозріти в дітях, навантажуємо дітей дорослими, аж фінансовими справами державного рівня?

Мимоволі виникає казково-сатирична думка: якщо восьмирічний Сергійко зумів заробити на армію майже триста тисяч гривень, а Приходько й Кирюк не зуміли розпорядитись на користь вітчизняної економіки двома мільярдами зароблених народом грошей, то чому б саме таких, як Сергійко, не призначати у Нацбанк і урядові структури? Бо он і Кирило Шевченко так «накерувався» спочатку «Укргазбанком», а потім і Нацбанком, що віднедавна перебуває в міжнародному розшуку. А скільки відомо інших випадків без вироку з розкрадання державної казни?

Подібну сатиричну пропозицію можна висловити й стосовно правоохоронних і судових органів, які роками не здатні притягнути до відповідальності тих, хто безвідповідально (найчастіше й злочинно) розпоряджається мільярдами народних грошей, і не повертають їх державі. Тому тепер дітки із своєю високою дитячою мораллю змушені наповнювати цю розкрадену дірку в державному бюджеті. А якщо завзятих діток спробувати призначити і в Генпрокуратуру та суди? Може, тоді генерали дякуватимуть юним суддям і прокурорам не за зібрані в народу гроші для армії, а за повернуті до бюджету розкрадені й зниклі кудись державні мільярди? А приходьків, кирюків, деяких представників розшуку й Феміди – відрядити в Чернігів на історичний Вал заробляти гроші на ЗСУ. До того ж, йдуть морози, діткам холодно збирати пожертви на армію, а в колишніх банкірів є де грітися – он на яких автівках приїжджають до приміщення суду. І в декларації нардепа Приходька за 2020 рік майже 70 мільйонів гривень готівки «під матрацом» та велика кількість іншого багатства, заробленого в Нацбанку, перетвореного після Майдану гідності на початку війни з росією на цирк з ілюзіоністами. За що тепер розплачуються й Сергійко Мороз та інші українські дітки, за душею яких не вкрадені в держави мільярди, а дитяча мораль, совість і щире прагнення допомогти Вітчизні.

Є величезна надія на те, що рідна армія здобуде перемогу над зовнішнім ворогом, але залишаться у парламенті, урядових структурах приходьки й кирюки. Що про нас, байдужих до очищення обраної нами влади, скажуть Сергійки? Про який свій героїзм писатимуть після війни українські журналісти, які тепер захоплюються патріотичними вчинками діток, але не бачать наслідків непритягнення до відповідальності корупціонерів, хабарників, казнокрадів та їхніх холуйських служивих захисників?

Зашкрябала на душі й надмірна, на мій погляд, героїзація благодійності. Передусім, тієї благодійності, яка формується з пожертв народу, а не з заробленого, виготовленого власноруч. На початку війни писав, як у безхлібній Бобровиці працівники ТОВ «Земля і воля» швидко відремонтували покинутий млин, а фермер Тринос надав пшеницю, яку мололи і випікали з того борошна хліб, роздавали людям і військовим. Молодіжна група налагодила виготовлення якісних бронежилетів, відремонтувала зруйнований міст, по якому торговельники почали доставляти продукти. Відзначилися бобровицькі підприємці-благодійники своєю допомогою армії. Та найбільша допомога армії й бюджету йде від того, що товариство «Земля і воля» й на місяць не зупиняло роботу, щомісячно платить зарплату, поповнюючи заробленими десятками мільйонів бюджет. До кінця року господарство планує виплатити оплату за земельні паї, від чого бюджет одержить більше 30 мільйонів надходжень – учетверо більше перераховано від виплаченої зарплати. Господарство за власні 5 мільйонів гривень відремонтувало в громаді дороги, в тому числі зруйновані окупантами. Ці ремонти закладені в обласному бюджеті, але область не поспішила їх освоювати. Прикиньмо, скільки благодійності, реальної допомоги армії можна придбати за зароблені сотні мільйонів аграрним колективом «Землі і волі»? В тому числі й за 5 мільйонів, потрачені на дороги?

Стабільно й соціально відповідально працюють в Бобровицькій громаді й інші аграрники, але, на жаль, не всі. Причина особиста й державна. Скажімо, багатьом аграрникам потрібна була державна допомога й вісім років тому, тож уряд і виділив на їхню підтримку більше двох мільярдів бюджетних грошей, але вони пішли на інше – набивання кишень втікачам – злочинним банкірам й урядовцям. Тепер кинулися – а навіть зерновозів немає, вивозять зерно у відкритих вагонах. Немає запасних перевалочних елеваторів. У багатьох аграрників відсутня належна техніка, тож досі на великих площах не зібране зерно кукурудзи. Скільки тут «зарито» благодійної допомоги армії й нужденним людям?

Десь почитав, що одна громада за місяці війни приготувала 45 тисяч благодійних обідів. Звісно, честь і хвала їй. Але, скажімо, товариство «Земля і воля» за цей час зварило для своїх трудівників 160 тисяч гарячих обідів, вартістю дві гривні за один. Наголошу, ці обіди із символічною платою – для тих трудівників, які заробляють для бюджету, отже й для армії, багатомільйонні кошти. Відвідують їдальні й деякі заїжджі. А уже згаданий банкір-нардеп Приходько піариться роздачею кількох велосипедів у громаді. А де обіцяні ним перед виборами нові робочі місця, нові промислові виробництва, інші нові джерела поповнення бюджету?

Звісно, ми повинні показувати доброчинність наших людей, патріотичність дітей, але не затьмарювати цим обов’язки розвивати місцеву економіку, давати людям роботу, наповнювати бюджет, дбати про інфраструктуру. Пам’ятати, що в українському бюджеті не вистачає десь 500 мільярдів гривень, без роботи 2,5 мільйона людей, інші мільйони хочуть повернутися додому. Благодійністю й волонтерством можна лише допомогти, полегшити життєві труднощі, а розвиток економіки – головне, бо це доля нації.

Як і боротьба за гідне життя в незалежній, правовій державі без зовнішніх і внутрішніх ворогів, перефарбованих під патріотичних паскуд. Бо в народі давно помічено, що страшна не нужда, а байдужість. Вточнила цю мудрість Ліна Костенко: «Не в тому жах, що тепер жити важко, а в тому, що образливо. А правду сієш, сієш, а вона не сходить». Дослухаймося до цієї мудрості!

 

Григорій ВОЙТОК

Схожі матеріали (за тегом)