|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 2:49 | 06.13.2024

Батьки передчасно померлого механізатора не залишені наодинці з бідою

Механізатор Новобасанського відділку товариства «Земля і воля» Павло Зубець був вдома, коли в обід йому стало зле.

Викликали невідкладну допомогу, яка доставила молодого чоловіка в Бобровицьку лікарню. Медики боролися за його життя до півночі, але смерть перемогла й забрала на той світ 35-річного чоловіка. Причина такої раптової кончини в народі зветься «відірвався тромб».

 

1agrubka

На заміну грубки змонтують водяне опалення

 

У Петра Павловича і Катерини Іванівни Зубців – двоє синів. Старший Микола після служби в армії поїхав на роботу в Київ, там і осів, одружився, вже має двох синочків. А біля батьків у Новій Басані залишився менший син Павло. Він теж служив в армії, але після звільнення в запас нікуди не подався, відразу пішов працювати на трактор у Новобасанський відділок ТОВ «Земля і воля». Старався, як каже матір, непогано заробляв, купував і звозив до старенької оселі будівельні матеріали, планував капітально оновити батьківську хату, надати їй сучасного вигляду, з побутовими зручностями.

– Ще Павлуша здебільшого на собі тримав домашнє господарство, – розповідала мати Катерина Іванівна, не перестаючи витирати потік гірких сліз. – Мене вже до землі хилять спинні болячки, а чоловік Петро вже майже дев’ять років непрацездатний, половину з них – з ліжка самостійно не піднімається. Тож Павлуша перед роботою обов’язково порав нашого кабанчика, мені залишав хіба що курей погодувати, і то тоді, коли дуже рано трактори виходили в поле, і сину доводилося поспішати на роботу до схід сонця. Після роботи теж щось доробляв вдома після мене, буває, до півночі щось там приводить у порядок. Тепер одній мені – дуже важко. Кабанчика ще б погодувати, хоча б місяць, але доведеться різати, сил не вистачає ходити біля нього. Боюся, що й малого поросяти вже не будемо купувати. Хоча…

Катерина Іванівна рясніше залилася сльозами. Але тут же й повеселіла, бо раптовий потік сліз викликав не сердечний щем, а вдячність добрим людям за те, що не залишили її з чоловіком наодинці з непоправним горем.

– Мені аж ніяково стало, коли до нас заїхала Валентина Онисимівна Чернякова, – зупинила жінка свій плач. – Знаю, у неї й по великому господарству повно клопотів, а вона й для нас з чоловіком знайшла час, заспокоїла і сказала, що керівник товариства Леонід Григорович Яковишин розпорядився надати нам допомогу. Мене й тоді сльози втіхи задавили, бо допомога стосувалася саме того, що планував зробити син Павло – відремонтувати нашу хату. Думаю, тепер і йому легше буде лежати в могилі, бо задумане ним виконують добрі люди.

1abudiky

Будівельники ТОВ "Земля і воля" осучаснюють хату Зубців

 

Зараз будівельники товариства «Земля і воля» добудовують біля хати приміщення для санвузла, сюди вже підведені відповідні комунікації, відгороджена невеличка площа, де встановлять твердопаливний котел, куплений для батьків старшим сином Миколою і доставлений у Нову Басань. Водяне опалення у приміщенні зроблять будівельники господарства, виконають інші ремонтні роботи. До цього часу хата опалювалася від звичайної грубки. Газифікація – відсутня.

Від Новобасанського відділка опікується ремонтними роботами бригадир Володимир Нестеренко, надає при потребі відповідну допомогу будівельникам і господарям.

1akatvolnest

Катерина Іванівна з Володимиром Нестеренком

 

– Горе батьків від втрати молодого сина нічим не заглушиш, – ділиться він своїми щоденними спостереженнями за Зубцями – друзями його родини. – Але, як то кажуть, неозброєним оком видно, як глибоко сердечно сприйняла згорьована Катерина увагу й допомогу їм від керівництва «Землі і волі». Після того, як у їхньому дворі побувала Валентина Онисимівна, вона не один раз мені повторила, мовляв, не сумнівалася в тому, їм нададуть певну матеріальну допомогу, бо це чула й раніше від багатьох людей, а ще щоб і з такою увагою до них, батьків звичайного тракториста, – для серця матері неоцінимо вартує.

Бригадир відділку Володимир Миколайович добре знає характер і щирість своїх друзів. Живуть скромно, розраховують лише на свої можливості, тож така увага до них – як небом послана. Звісно, сина не поверне, але на душі полегшенням лягла: не залишені наодинці з великою бідою – видно, й син це заслужив.

 

Григорій ВОЙТОК

Схожі матеріали (за тегом)