Але, як наголошує сама Ніна Григорівна, сама б нічого не зробила. Це спільне бажання сільських людей робити все, що у їхніх силах, для села. У цей надскладний час дехто опускає руки і говорить: навіщо садити, сіяти, ремонтувати, адже в одну мить може трапитися що хоч… Війна ж!

– Ми робимо все, що робили кожної весни та літа, – розповідає староста Корінецького. – Звичайно, настрій зовсім інший. Тривога, біль нікуди не поділися, та тримають віра у ЗСУ і нашу перемогу. Отож і робимо все від нас залежне. Село не заростає бур’янами. Дорогий і в дефіциті бензин, запчастини на бензокосарку, то згадуємо часи, коли були тільки ручні коси. Наш робітник із благоустрою Микола Фелон уже двічі вручну покосив траву на всіх об’єктах. Згребти, прибрати допомагаю і я, і працівники культури, соціальної сфери. Це ж для свого села, тим більше у такий час. Більшість сільських господинь, і я теж, дуже любимо іриси, чи, як кажуть у народі, півники. Їх уже ціла алея у центрі села, а ще вирішили засадити і клумбу, потім – долину. Це теж у центрі Корінецького. Сподіваємося, що наступної весни, яка буде мирною, клумба розквітне патріотичними жовто-блакитними кольорами, а долина – різними-різними! Сільські жінки підтримали ідею і почали зносити саджанці, оголосили про це у Фейсбуці і відгукнулися земляки з різних міст. Висадили в долині понад 100 саджанців! Дякую всім, хто долучився. Це Катерина Ткаченко, Оксана Голуб, Валентина Пилипенко, Людмила Козел, Оксана Месевра, Галина Коливушка, Людмила Андрєєва, Любов Матвійчук; Микола Чергинець, Лідія Зікрата, Ольга Самозвон передали саджанці з Талалаївки. А наші земляки Ольга Пригара та Михайло Лаврик надіслали іриси з Київщини та Харкова.

Дякую кожному і щиро вірю, що настане час, коли ми знову зберемося в нашому Корінецькому! А зараз не падаймо духом. Давайте будемо сіяти, саджати, землю квітчати, щоб на зло ворогам вона розквітала!

Олександра ГОСТРА