|  Архів Газети Чернігівщина архів газети | 23:26 | 05.25.2022

Посіпаки, перефарбовані в «патріотів», завзято служать ворогам України

Посіпаки, перефарбовані в «патріотів», завзято служать ворогам України

В Україні війна, Президент і Уряд занепокоєні, що на соціальні й військові потреби необхідні щомісяця п’ять мільярдів доларів. Майже стільки надходжень недоодержав державний бюджет у квітні. Навряд чи краща економічна ситуація буде у травні.

Нам би взяти історичний повчальний приклад у післявоєнної розгромленої й розділеної Німеччини, яка втратила 25 відсотків території, обсяг промислового виробництва становив третину довоєнного рівня, сільське господарство відкинуто на 30 років назад. Але, як написав один американський журналіст, мовляв, учора німці шукали бодай якийсь шматочок харчу, а сьогодні всі разом накинулися на виробництво власної продукції. Розбомблена країна за чотири роки досягла довоєнного обсягу виробництва, а ще через шість років його подвоїла.

Порівняймо, як українські паскудні посіпаки, перефарбовані під «патріотів», «дбають» про Вітчизну та її народ у воєнний час для виконання завдань Уряду з підтримки української економіки? Вони не приховують свої антидержавні, антинародні прагнення доруйновувати державу, прикриваючись «патріотичними» гаслами. Їхні подвиги не побачите ні на фронті, ні у вітчизняному виробництві. Вони корчать із себе борців за перемогу України у війні, але борються не з окупантами, і не зі зброєю в руках, бо то небезпечно для них, інша справа – шукати на свій розсуд внутрішніх «ворогів народу», вимагати для них смертної кари.

Надто активні в цій боротьбі посіпаки, що назвали себе в соцмережі Шаманом Сіверцем і Артемом Коростальовим. Наводжу цитату з їхньої «патріотичної» боротьби: «Минули часи слів, настав час дій, жоден із вас не уникне покарання. Старі маразматичні уроди, які тільки і дивляться у бік Росії та Білорусі, вас розстрілювати потрібно».

Від імені «старих маразматиків» нагадую «шаманним патріотам»: наше покоління, навіть в «радянській окупації», надбало й передало вам кращу в Європі економіку й належну соціальну інфраструктуру, а що ви, продажні попихачі, передасте наступним поколінням? ВВП не досягнуло рівня «окупаційного» виробництва. До речі, багато старих «маразматиків» продовжує працювати на українську економіку, я, сімдесятирічний, теж серед них. За це мене, і таких, як я, треба розстріляти? Бо ми маємо свою думку про те, що творили й продовжують творити ідіоти з «патріотичними» язиками й маячнею в головах?

«Розстрілу» вимагають й найстарішому організатору успішного аграрного виробництва Леоніду Яковишину, який, повторюсь, створив на Бобровиччині найбільше робочих місць, найбільше платить у бюджет, будує житло й дороги, найбільш соціально відповідальний виробничник. Він створив високорентабельне аграрне виробництво, яке вже більше п’ятдесяти років стабільно працює на вітчизняну економіку, постійно добивається збільшення відрахувань до державної скарбниці. Саме таких виробничників шамани-коростальови закликають знищувати? Щоб самим трутням-посіпакам панувати на українській землі? Але як родитиме земля при їхньому господарюванні? Хто створюватиме продовольчу безпеку українському суспільству? Ні на що не здатні дебільні «шамани»? Нагадую слова Великого француза Жана-Жака Руссо: «Володій ви хоч усіма багатствами світу, якщо вам нема чим харчуватися – ви залежите від інших. Тільки сільське господарство забезпечує свободу». Проте народна мудрість гласить: «Без хазяїна земля – сиротина». А які хазяїни з посіпак-шаманів?


 

Довідка

Посіпаки – маленькі жовті помічники лиходіїв, які існують з давніх-давен. Вони еволюціонували з одноклітинних організмів у істот, що переслідують одну мету: служити найамбітнішим злочинцям. Коли знищують своїх господарів, кидаються шукати собі нового боса, щоб бути посіпаками суперлиходіїв. Посіпаку в народі називають ще прислужником, поплічником, попихачем, лакузою, холопом, холуєм.


Українська історія багата на посіпак різних політичних кольорів і часів. Їхня бурхлива служба на перемінних босів рясно полита кров’ю, устелена людськими трупами. Саме посіпаки зробили жовтневий переворот, потім з маузерами в руках і шкірянках на плечах бігали й розстрілювали всіх, хто вмів створювати промислові й аграрні виробництва, хто мав совість і відповідальність, але належав до іншого класу – пролетарської голоти. Пізніше «стукачі» доносами знищували багатьох своїх «червоних» босів і самим собі горлянки гризли. У політичній гризні на теренах багатостраждальної України втратили шанс відірватися від Росії і створити незалежну державу, як це зробили Фінляндія і Польща. Бо де два українські «патріоти», там три гетьмани боролися за булаву. Ці борці набили собі кишені награбованим і втекли за кордон, залишивши своїх побратимів на розтерзання чекістам.

Посіпаки в 37-му активно допомагали Сталіну нищити наукову й творчу інтелігенцію, талановитих воєначальників, справжніх хліборобів і просто громадян, які не те говорили, не туди дивилися. Усе це обернулося багатомільйонними людськими втратами і тотальним руйнуванням країни на початку фашистської агресії, бо не було кому організовувати опір окупантам.

Багато лиха завдавали посіпаки й радянській системі. Ні, не вони боролися з її недолугістю, вони її зажерливо розкрадали й дебільно, недоумкувато «реформували» на користь босів і самих себе. Здавалося, їхня холуйська служба знищить і їх самих. Але, бачу, вижили, до нових босів прилаштувалися. Вибори стали найкращим ґрунтом для розвитку й розквіту посіпацької наволочі. Тепер ще й маузери беруть до рук, щоб знищувати всіх, хто вміє розвивати економіку, займатися будівництвом інфраструктури, а головне для них – у кого є що «віджати». Виправдання своїм злодіянням відкопали в історії, у предків-сталіністів запозичили: не те балакають, не туди дивляться, у їхні гнилі, смердючі роти не заглядають. А вже коли хтось піддає критиці їхніх босів за недолуге управління державою й суспільством, – той одержує страшний вирок, в тому числі й суспільний. Бо у боротьбі з державною й суспільною ідіотією можеш образити самолюбну нікчемність, залишаючись в одиночку, і вона, та нікчемність, замучить тебе шпильками й відрами бруду. Таку ситуацію охарактеризував один із засновників першої української демократичної партії на зорі незалежності, народний депутат перших скликань, поет Іван Драч: «Навіщо нам вороги? Ми самі собі вороги».

Та навіть у цій ситуації важливішим є не бути причетним до ідіотів, – написала Ліна Костенко. А шлях по тернистій дорозі – більш цінний і повчальний. Оскільки той шлях – то уроки у найкращого вчителя – Історії. На жаль, у найкращого Учителя дуже багато бездарних, але «відморожених» бандюків у законі. Може, й тому, що українська цивілізація недостатньо виконує своє найважливіше завдання – навчити людину мислити. Це завдання назвав всесвітньо відомий американський, неперевершений винахідник Томас Едісон.

А що нам протягом 30 років незалежності нав’язують здебільшого наші демократичні «лідери-патріоти» замість навчання мислити? Брехливу політику з брехливими обіцянками – як правило, перед кожними виборами. У дні воєнного лихоліття неабияк активізувалися перефарбовані в демократичних «патріотів» христопродавці-лакузи, які закликають нищити все, що працює ефективно на державу. У самих зрадницькі замашки, але щоб це приховати, пишуть і лементують: «Лови зрадника і розстрілюй!» Як ото приказка про злодія. Ну, не правнуки більшовиків, які й після розвалу СРСР першими кинулися прихватизовувати народом надбане добро, будувати дикий капіталізм, на який раніше забороняли своїм громадянам навіть здалеку глянути й позитивне слово сказати?

Дискутувати з такими холуями немає ні бажання, ні потреби. Але про всяк випадок, процитую мудрість відданого своїй нації президента США Авраама Лінкольна, який своє життя віддав за світле майбутнє країни: «Я перемагаю своїх ворогів тим, що перетворюю їх на своїх друзів». А яким розумом, якою самопожертвою напхані голови продажних українських політиків і їхніх посіпак? Повторюсь, Президент і Голова Уряду закликають розвивати вітчизняну економіку, заробляти гроші на армію і соціальні та медичні потреби, а звихнуті на всю голову «патріоти» закликають стріляти тих, хто успішно виконує це державне, вкрай потрібне завдання. І тільки за те, що хтось колись глянув у бік Росії. Але в той бік недавно дивилася вся Європа, і навіть США мали великі економічні зв’язки. Та й звинувачення ідіотів – лише для власного піару, на що свідомі люди лише плюються.

А от у американському суспільстві, видно, усвідомили слова Авраама Лінкольна. Після його перемоги у громадянській війні 1861-1865-х років за скасування рабовласницького ладу, в якій втрачено 600 з гаком тисяч американців, – на землях цієї країни не було ні воєн, ні кровавих революцій-переворотів. Їхня південно-північна громадянська війна за масштабами людських втрат є найкривавішою у порівнянні з втратами у всіх бойових конфліктах, де брали участь США. Українській героїчній боротьбі із зовнішніми і передусім внутрішніми ворогами дала негативну оцінку вже названа вище справжня дочка української нації Ліна Костенко: «Боролись ми. Боролись наші предки. Вже наших втрат неміряне число. А знов свободу починай з абетки. А знову скрізь те саме, що було».

Написано це задовго до сьогоденної, великомасштабної руйнівної, смертоносної війни. Нації нарешті б прозріти, включити власні мозки й спробувати запозичити розум і досвід, скажімо, у 28-го президента США, лауреата Нобелівської премії Томаса Вільсона, який повчав свою націю: «Я не лише використовую весь мозок, який я маю, а ще й інші, які я можу позичити». З цією наукою, як і наукою Лінкольна, наукою інших розумних лідерів націй живуть найбільш розвинені й демократичні країни світу. Чому українці ніяк не можуть об’єднатися навколо перемоги в боротьбі за реальне, а не язиколяпне, кимось обіцяне нам світле майбутнє національного суспільства, рідної Вітчизни? Сядьмо нарешті на урок Історії для виправлення «двійок», від яких нас застерігали національні пророки, радили, підказували, як це зробити. Україна багата й на народну мудрість, на справжній, а не лозунговий героїзм.

На превеликий жаль, видатний поет Володимир Сосюра назвав і таку ваду вдовиної України у вступі до своєї поеми «Мазепа»: «Така прекрасна й, мов на гріх, ти плодиш землю байстрюками – багном і гноєм для других». Влучну характеристику таким байстрюкам дав Тарас Шевченко: «За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте». Щоб цього не було, радив землякам: «Учітесь, читайте, і чужому навчайтесь, й свого не цурайтесь..». «Розкуйтеся, братайтеся… Обніміться ж, брати мої». Водночас і докоряв: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя». Цей докір національного пророка актуальний досі, навіть актуальніший, ніж був у кріпосній Україні. Бо тоді не було свободи, яка передусім означає відповідальність. Тепер кажемо, що дочекались свободу, вибороли її, рідну, але досі не подолали страх відповідальності за свободу у державних, політичних, громадських і просто життєвих діяннях. Говорити про свободу найбільше люблять фальшиві патріоти. Насправді вільним може бути лише той, хто може не брехати. Спробуйте знайти таких серед «буйних» політиків і їхніх посіпак, що живуть у своєму безмежному всесвіті із своєю безмежною дурістю.

 

Григорій ВОЙТОК

Схожі матеріали (за тегом)