Ще зі школи Роман відзначався своїм жорстоким й запальним характером – лижною палицею так відгамселив свого дідуся, материного вітчима, що той і Богові душу віддав. Суд тоді юному злочинцю відміряв сім років колонії. Оскільки той режиму не порушував, поводився доволі адекватно, то «від дзвінка до дзвінка» сидіти не довелося – вийшов по УДВ. Однак жодних висновків зі скоєного не зробив. Працювати не хотів, зайнявся дрібними крадіжками та пристрастився до пиятики настільки, що був поставлений на облік у лікаря­нарколога. Під час чергової спроби обчистити будинок в Носівці упіймався, за що отримав три роки позбавлення волі. Та й другу «ходку» відсидів не повністю – через рік і місяць знову звільнили достроково.

Згодом від Романа пішла дружина, забравши маленького сина. Тож свої особисті неприємності Роман продовжував вимішувати на своїх кровних родичах – матері, брату та сестрі. Якось зчепився у герці з сестрою Вікторією, бив по обличчю, душив, викручував руки. За побої та мордування довелося йому тоді відробити 120 годин громадських робіт. Наступною жертвою домашнього садиста стала мати. Так відгамселив Світлану, що жінку зі струсом мозку та переломами трьох ребер забрала до лікарні швидка допомога. Та мати пробачила своєму сину­бузувіру ці знущання, й до буцегарні тому сідати не довелося – відбувся лише умовним терміном.

Та що для Романа люди, навіть найрідніші?! Наступним, кого почав кривдити Роман, став молодший брат, з якого той хотів навіть скальпа зняти. Частково вже й зробив це – довелося потім у лікарні зашивати розбиту голову…

Син ледарював, а мати продовжувала тяжко працювати. Спочатку – прибиральницею в одному з місцевих кафе, пізніше – у столичній підземці. Утім, із таким життям слабка жінка теж пристрастилася до оковитої. Одне з таких хмільних застіль мало не коштувало жінці життя. Травневого погожого дня минулого року 57­-річна Світлана в компанії 44-­річного Олександра Білозора завітали на хмільну гостину до 53­-річного Ігоря Бородавки. Чаркувалися, теревенили. Згодом до них забрів і Роман, добряче напідпитку. Коли випивка закінчилася, господар пішов по добавку, а захмеліла Світлана пересіла ближче до Олександра, що Роману зовсім не сподобалося. Як кобець, молодий та нерозважливий чоловік накинувся на Білозора. Зваливши на підлогу, лушпенив того ногами й кулаками. Затим ще й з люттю вискочив на подвір’я, знайшов там палицю і вже нею добивав лежачого чоловіка. Бив, поки той не знепритомів. Зрозумівши всю серйозність ситуації, Світлана почала відтягувати сина від непритомного Білозора. Й тоді убивця переключився на рідну неньку. Наніс із десяток ударів кулаками й ногами, від яких жінка теж втратила свідомість. Однак замість того, щоб заспокоїтися та усвідомити, що ж він накоїв, схопив шнур електроподовжувача, накинув його на шию непритомному Білозору та почав його душити. Затим ще напівживого затягнув у веранду, де завдав кілька ударів ножем у шию та живіт, пошкодив печінку й кишківник і наостанок перерізав горло. Не забув і про рідну матір, пройшовшись ножем і по її шиї…

Лише після цього, озирнувшись довкола, зателефонував до брата Руслана:

– Кидай роботу, я мужика порішив і мати вже доходить…

Не знайшовши вдома ні матері, ні інших учасників застілля, Руслан швидко здогадався, де вони можуть бути, й відразу побіг до Бородавка. У веранді наткнувся на труп Білозора, який лежав на закривавленій кушетці, в сусідній кімнаті ще хрипіла мати. Руслан відразу ж викликав матері швидку допомогу і її у вкрай тяжкому стані доставили до лікарні.

А що ж Роман? Скоївши злочин, неадекват спочатку зник, та потім повернувся на місце злочину, де його й затримали поліцейські, бо ж нелюд був весь у крові – руки, одяг, взуття. Спочатку свою провину заперечував, мовляв, у крові, бо побився з хлопцями. Брехав і слідчим, і судді. Пізніше змінив тактику, мовляв, не пам’ятає подробиць того кривавого дня. Та згодом здався, адже проти нього були незаперечні свідчення та речові докази.

Козелецький районний суд визнав Сергійчика винним у скоєному та призначив йому покарання у вигляді сімнадцяти років позбавлення волі з виплатою понад ста тисяч гривень, витрачених державою на проведення численних експертиз. Однак убивці вистачило совісті подавати апеляцію. Чернігівський апеляційний суд залишив вирок без змін. Наразі засуджений вже відбуває свій черговий, тепер вже тривалий термін покарання. Чи, може, знову нелюду вдасться вийти з тюрми умовно­достроково – за зразкову поведінку. І хто ж тоді стане його черговою жертвою? Знову мати? Чи друзі по чарці?..

Микола КОХАН